НЕБЛИСКУ́ЧИЙ, а, е. Який не блищить, без блиску. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі (Фр., IV, 1950, 187); Порепані чоботи й порепані ноги обтрушували ще сіру неблискучу росу, приминали поранкові тіні і зупинялися на тих урочищах, де лежало їхнє щастя (Стельмах, II, 1962, 131).

2. перен. Не зовсім добрий; посередній. Фінанси мої в неблискучому стані (Л. Укр., V, 1956, 334); Приємне тепло вогнища повертало хлопцеві добрий настрій, і він намагався відганяти уїдливу і гірку думку про батька, маму і про свої неблискучі перспективи (Багмут, Щасл. день.., 1959, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 249.