НЕБЕ́СНИЙ, а, е.
1. Прикм. до не́бо 1. Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті як пух легенькі білі хмаринки (Коцюб., І, 1955, 111); Панас мовчки стояв, дивлячись кудись у небесний простір (Ю. Янов., II, 1958, 178); // Стос. до неба (у 1 знач.). Водить льотчик небесну машину, Прославляє мою Батьківщину (Гойда, Сонце.., 1951, 30); // Який міститься в міжзоряному і міжпланетному просторі або пов’язаний з ними. Вона [астрономія] вивчає рух, будову і розвиток небесних тіл та їх систем і застосовує встановлені нею закони для практичних потреб людства (Астр., 1956, 3); Творчою працею радянських людей створено нове небесне тіло (Рад. Укр., 13. І 1959, 3); Як не пишатися і як не радіти нашому народові, що породив таких героїв, як Юрій Гагарін і Герман Титов — двох небесних братів (Літ. газ., 11. VIII 1961, 2); * У порівн. Є почуття такі прозорі, Що коли б з них відлити зорі, Вони б світились, як небесні (Воронько, Тепло.., 1959, 110).
∆ Небе́сний еква́тор див. еква́тор; Небе́сний меридіа́н див. меридіа́н.
2. Який, за релігійними уявленнями, перебуває на небі, з’являється з неба як місця перебування богів. — Ми не достойні бути твоїми [панночки] рабами. Тільки небесні ангели можуть слугувати тобі (Довж., І, 1958, 245); Не лякає її [жінку] ні хурделиця, ні темрява — не присідаючи, йтиме всю ніч. Тільки б не збитися з дороги. Сило небесна, дай їй дійти! (Гончар, II, 1959, 129).
◊ Ма́нна небе́сна див. ма́нна; Проспа́ти ца́рство небе́сне — не скористатися якою-небудь можливістю; втратити щось важливе. — Бачите, проспали царство небесне, — сміється чоловік з рушницею. — І сотню свою проспали, і вістових, і коні (Гжицький, У світ.., 1960, 264); Цар (оте́ць, влади́ка) небе́сний — бог. Так і тут же бачимо, що наш отець, цар небесний, не до кінця прогнівляється на нас, а усе жде, щоб ми схаменулися, покаялися (Кв.-Осн., II, 1956, 121); Меж царями-судіями На раді великій Став земних владик судити Небесний владика (Шевч., І, 1951, 343); Цари́ця небе́сна — богородиця. [Марина:] Господи, царице небесна!..Скілько жила — не чула і не бачила такого, як оце довелося побачити (Вас., III, 1960, 253); Ца́рство (ца́рствіє) [йому́, їй, їм і т. ін.] небе́сне — побажання померлому загробного життя в раю. — Покійниця, царство небесне, любила плахтами та платками менжувати (Мирний, І, 1954, 168); — Випиймо ж, Насте, за душу мого покійного дядька, вічний покій, царство йому небесне! — каже Хаброня (Н.-Лев., III, 1956, 258); — Гетьмана спекли в мідному бику в Варшаві, а полковників, царство їм небесне, порубано начетверо і розвезено шматками по ярмарках (Довж., І, 1958, 236); Як ма́нни небе́сної чека́ти (жда́ти, бажа́ти і т. ін.) див. ма́нна.
3. Який вивчається чи застосовується в астрономії; астрономічний.
∆ Небе́сна меха́ніка див. меха́ніка.
4. Кольору неба; блакитний, голубий. Вечорами все вона дивиться на небо, на зорі, було. Цвіт небесний любила, голубі плаття носила (Тесл., З книги життя, 1949, 109); Семен був у циліндрі, у важкому модному пальті, в рукавичках небесного кольору (Ільч., Серце жде, 1939, 165).
5. Чудовий, чарівний, незвичайний. Мені себе не жаль, коли б же ти мені не помарніла, моя небесна квітко, зоре ясна (Л. Укр., І, 1951, 242); Молода, небесної краси черниця у пустелі десь замолює свої гріхи (Кач., ІІ, 1958, 22); // Високий, чистий; протилежне низький, земний. Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (Коцюб., II, 1955, 230); То щастя небесне — сидіти з тобою! (Крим., Вибр., 1965, 62).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 247.