НЕБАЙДУ́ЖИЙ, а, е. Який виявляє деякий інтерес, приділяє увагу і т. ін. кому-, чому-небудь. Невже правда те, про що мені натякнула якось тітка Христя, ніби Андрій Семенович небайдужий до моєї матері? (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 160); Небайдужий до малярства, Уралов і сам деколи потроху малював (Гончар, Тронка, 1963, 293); // Не позбавлений цікавості до кого-, чого-небудь. Павло Іванович розгладив бороду, крадькома окинув себе небайдужим поглядом. Його, очевидно, щось непокоїло (Мушк., Чорний хліб, 1960, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 246.