НА-ГОРА́, присл., гірн. Нагору, на поверхню землі. А вийдеш на-гора, — який красивий тутешній край (Ю. Янов., II, 1954, 150); І сяяли зірки.., як вугіль на-гора давали вперше ми (Тер., Серце.., 1962, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 53.