НАЇ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., НАЇ́ЖИТИ, ;жу, жиш, док., перех. Те саме, що наїжа́чувати. Дивились [вівчарки] задумливо в гори, готові в одну хвилину скочить на ноги, показать зуби та наїжити шерсть (Коцюб., II, 1955, 319); Ціла хмара чорних ворон злетіла звідкись і позасідала на гіллі довкола хатини, наїживши скучно дрібне пір’я (Коб., І, 1956, 551); Зморщив [Дем’ян] від напруги круто піднесений догори невеличкий свій ніс, наїжив ріденькі вусики (Кроп., Сини.., 1948, 40).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 95.