НАЇ́ЖДЖИЙ, а, е, розм. Який приїхав, прибув куди-небудь; приїжджий. Отак розмовляли поміж собою наїжджі пани, гуляючи невеличкими гуртами по місту (Мирний, III, 1954, 260); Наїжджих пожильців уникала [Лукина], і вони обминали її (Вол., Місячне срібло, 1961. 328); // у знач. ім. наї́жджі, джих, мн. Люди, що приїхали, прибули куди-небудь. Он з улиць показалися і наїжджі (Мирний, І, 1954, 236); Скільки видно, таборяться по пісках наїжджі, біліють ятки та намети (Гончар, Таврія, 1952, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 95.