НАЇ́ЖДЖЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до наї́здити. Біжить дорога до обрію. Наїжджена і збита копитами дорога (Рибак, Переясл. Гада, 1948, 590); Прокладена в переметах, наїжджена багатьма саньми дорога й обабіч неї високі кучугури (Полт., Повість.., 1960. 258).

2. у знач. прикм. Утрамбований, укочений тривалою їздою (про дорогу, поверхню чого-небудь і т. ін.). Було чути, як на дворі по наїждженій дорозі свистіли і скрипіли, від’їжджаючи, сани (Вас., І, 1959. 89); Оксана незчулася, як перейшла селище біля станції і опинилась на грейдерному наїждженому шляху (Хор.. Незакінч. політ, 1960, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 95.