НАЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАЇ́СТИ, ї́м, їси́; наказ. сп. наї́ж; док., розм.
1. неперех. З’їдати в якій-небудь кількості. — А нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми? — Раджу. Однаково пропаде дівка.. Наїсть, нап’є вдома, тобі ж гірше буде… А їй одна доля: у наймах (Коцюб., II, 1955, 17); — Ось, багато напили, наїли, один втік, а цей неплатоспроможний! — швидко тараторила офіціантка (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 140).
2. перех. З’їдаючи багато доброї їжі, набувати великий живіт, товсте обличчя і т. ін. — Мій чоловік за нас кров проливай, а ви тут пики наїдаєте! (Мушк., Чорний хліб, 1900, 60); Благально склав [чоловік] руки: — Я бідний хлоп! — Брешеш, таке пузо наїв! (Панч, Гомон. Україна, 1954, 56); Розчинились двері, і до нашої камери не зайшов, а поточившись, влетів якийсь чоловік. — Наволоч! Наїв морду! (Збан., Єдина, 1959, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 94.