НАЇ́ВНО. Присл. до наї́вний. Сашко раптом в захваті шпурнув на підлогу кепку й наївно почервонів (Коп., Лейтенанти, 1947, 83); Йому здавалося, що все він говорить наївно (Гончар, IV, 1960, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 94.