НАШІ́ПТУВАННЯ, я, с. Дія за знач. наші́птувати; // Те, що хто-небудь нашіптує комусь. Він був глибоко чесним, простим і щиросердим, тому сприйняв за правду нашіптування свого начштабу (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 103); — Тепер мені ще болючіше, бо я бачу, що, мабуть, помилився, послухав нашіптування… (Донч., Шахта.., 1949, 113).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 240.