НАЧО́ТНИЦТВО, а, с. Знання, які базуються на механічному, некритичному засвоєнні прочитаного; формальне наслідування якогось вчення без глибокого проникнення в його суть, без творчого розвитку його положень. За останній час науковці республіки значно активізували теоретичне розроблення корінних проблем сучасності, посилили боротьбу з елементами догматизму і начотництва (Ком. Укр., 7, 1960, 15); Наше завдання — вчити мудрості і краси, а не начотництва й уміння запам’ятовувати (Знання.., 10, 1965, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 237.