НАЧИНИ́ТИ¹ див. начиня́ти.

НАЧИНИ́ТИ², чиню́, чи́ниш, док., перех., заст.

1. Наробити, натворити чого-небудь (перев. недоброго). Наварив пива — начинив дива (Номис, 1864, № 7572); Дитина одвернулася і начинила репету (Мирний, IV, 1955, 49).

2. Зробити ким-, чим-небудь. Як же.. громада зібралася на пораду, кого начинити сотником, то всі ув один голос і гукнули: — А кому ж буть? Уласовичу, Забрьощенку (Кв.-Осн., II, 1956, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 235.

I. Начинити См. Начиняти.

II. Начинити, ню́, ниш, гл.

1) Надѣлать, сдѣлать. Наварив пива, начинив дива. Ном. № 7572.

2) О лисицѣ: родить дѣтенышей. Лисичка начинить дітей. Шух. І. 212.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 533.