НА́ЧЕБТО, спол., част. Те саме, що нена́че. По обличчю Олексія промайнуло, начебто тінь, незадоволення (Логв., Літа.., 1960, 89); Кількох прізвищ зовсім не назвали, начебто їх і не існувало (Кол., На фронті.., 1959, 29); Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзигарі (Коцюб., III, 1956, 7); Тарас дивився на Остапа такий здивований, начебто це був і не Остап зовсім (Довж., І, 1958, 218); Все начебто зроблено вже (Головко, II, 1957, 507); Мар’яна хотіла начебто сказати щось ущипливе, та, видно, стрималася (Сенч., На Бат. горі, 1960, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 234.