НАЧАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм. За забобонними уявленнями — чаруючи, добитися чого-небудь, викликати щось і т. ін. Научай, бідна вдова, та свойого сина; Як не будеш научати, буду чарувати; Начарую руки, ноги і чорнії очі (Чуб., V, 1874, 256).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 234.

Начарувати, ру́ю, єш, гл.

1) Наколдовать, наворожить.

2) Приколдовать, приворожить. Дівчина козаченька та й начарувала. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 532.