НАЦУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАЦУ́ПИТИ, плю, пиш; мн. нацу́плять; док., перех., розм. Надівати що-небудь, перев. з труднощами натягуючи. Декотрі [есесівці], не кидаючи зброї, похапцем нацуплювали на себе в кущах цивільне, зривали з себе нагороди та відзнаки (Гончар, III, 1959, 451); Він зупинився і з важким сопінням почав нацуплювати на лисину руду шапку (Речм., Весн. грози, 1961, 96); Нацупив [Йонька] на себе сто раз латаний кожух і, не сказавши нікому слова, вийшов надвір (Тют., Вир, 1964, 88); Лисий лейтенант нацупив каску, затяг пояс (Загреб., Шепіт, 1966, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 233.