НА́ХРА́ПОМ, присл., розм. Нахабно, безцеремонно. [Галушка:] Він.. не лізе нахрапом, а чекає, щоб запросили (Корн., П’єси, 1947, 287); // Силою, насильно. — Нахрапом можна буде пробитись. Тільки не зівати, зразу в двері, першого збити з ніг, хто стоятиме коло вагона (Мик., II, 1957, 425).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 230.