НАХОВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Сховати певну кількість чого-небудь. — А грошей стара собака [про свекра] мало наховала? — скрикнула, визвірившись, Оришка (Мирний, III, 1954, 324).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 229.

Наховати, ва́ю, єш, гл.

1) Напрятать.

2) Схоронить, похоронить, нахоронить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 531.