НАХО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до нахова́ти; // нахо́вано, безос. присудк. сл. [Настя: ] Набере добра Данило від Платона, що з діда-прадіда в льохах, та у коморах, та у степах наховано і надбано! (К.-Карий, II, 1960, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 229.