НАХМУ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАХМУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.

1. Ставати похмурим, незадоволеним, надутим. Махає [хлопець] рукою, нахмурюється, далі підходить і поправляє квіти на портреті (Л. Укр., II, 1951, 107); — Та ти заспокойся, — нахмурюється Бараболя і вибиває пальцями по столу "морзянку" (Стельмах, II, 1962, 281); Майор Подсєкайлов подивився в той бік, де під осінніми вітрами нуртували дніпрові хвилі, й грізно нахмурився (Довж., І, 1958, 317).

2. Зсовуватися, опускатися над очима при вираженні незадоволення, задумливості, гніву і т. ін. (про брови, лоб). Біле волосся було скуйовджене.., брови нахмурились, незакриті очі грізно дивились, рот розкрився, страшно було глянути на вид старої (Стор., І, 1957, 337); А коли піп.. простягнув срібне розп’яття для поцілунку, брови хворого суворо нахмурились (Шиян, Баланда, 1957, 72).

3. перен. Ставати похмурим, темним (про предмети і явища природи). Небо нахмурилося, темніє (Мирний, IV, 1955, 322); Нахмурились сумні будинки, темними вікнами позирають на безлюдні улиці (Вас., І, 1959, 343); Гори нахмурились (Чорн., Визвол. земля, 1950, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 229.