НАХМА́РЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до нахма́рити; // у знач. прикм. Не спи, солдат… В нічному небі блиски Прорізують нахмарену блакить (Перв., І, 1958, 388).

2. Те саме, що нахму́рений 1. Сумний, нахмарений, вийшов Білинський із величавого будинку, у якому рішається доля тисяч (Круш., Буденний хліб.., 1960, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 228.