НАХИ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до нахили́ти 1. Одчинились двері в хату, а звідтіль висовується чорна голова, нахилена вниз (Н.-Лев., III, 1956, 268); Під’їхала вантажна автомашина, в кузові якої лежало велике дерево, нахилене гілками до кабіни (Жур., Вечір.., 1958, 177); // у знач. прикм. Дід Дунай задумано перебирає дрібні зернятка нахиленого, сивого, як і старий, колоска (Стельмах, І, 1962, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 227.