НАХВАЛИ́ТИСЯ, хвалю́ся, хва́лишся, док.
1. Хвалячись, розповісти багато. [Xоменко:] Нахвалилася [голова колгоспу] кореспондентові, а він і розписав (Мороз, П’єси, 1959, 223).
2. із запереч. н е і перев. з дієсл. могти. Хвалити кого-, що-небудь багато, до повного задоволення. Моє оповідання.. так подобалось моїм хазяям, що вони нахвалитись не можуть (Коцюб., III, 1956, 431); Мати не могла нахвалитися сином (Бойч., Молодість, 1949, 18); — Знає ж мале, що він не нахвалиться суницями з козячим молоком, от і старається чимось догодити (Стельмах, І, 1962, 569).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 226.