НАХА́БНО. Присл. до наха́бний. — Любив я досі білявих, а тепер чорнява чогось нависла на очі, — промовив Улас і нахабно подивився Лукині просто в очі (Н.-Лев., III, 1956, 341); Оповідач вів себе нахабно (Гжицький, Вел. надії, 1963, 18); // Докучливо, уїдливо, сміливо (про тварин, комах і т. ін.). Задерикуваті горобці пурхають під самою церковною банею, голосно і нахабно цвірінькають (Чаб., Балкан. весна, 1960, 107); Йому й байдуже, що на носі Рудий комар нахабно сів (Воскр., З перцем!, 1957, 23); * Образно. Гуральня нахабно сміялась рядом червоних вікон і гордо пахкала димом (Коцюб., II, 1955, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 226.