НАФІКСАТУА́РЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до нафіксатуа́рити; // у знач. прикм. На його поклик вискочив бравий молодий чоловік з нафіксатуареними вусами (Добр., Ол. солдатики, 1961, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 224.