НАФАРБО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до нафарбува́ти. З пухнатого сріблясто-чорного коміра визирало біляве, з виразними смарагдовими очима і акуратно нафарбованими устами, обличчя, що сяяло свіжістю і безтурботною веселістю (Добр., Тече річка.., 1961, 4); // у знач. прикм. Дівчина увесь час навіщось мружила свої оченята з довгими нафарбованими віями (Ткач, Арена, 1960, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 224.