НАУКО́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, хто займається розробкою питань науки. Вона злякано відвела очі, намагаючись зникнути в натовпі науковців і студентів (Руд., Остання шабля, 1959, 76); — Я двічі радий вашому призначенню. Зоотехнік з вищою освітою та ще й науковець (Добр., Тече річка.., 1961, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 223.