НАУГА́Д, присл., розм. Як завгодно, як доведеться; навмання. Соломія, не розуміючи, чого та [циганка] хоче, кивала наугад головою (Коцюб., І, 1955, 371); // Не маючи певності в чому-небудь. — Не споминала, — пояснив я наугад, — бо в тому помешканні помер її батько, а через те воно їй, може, тепер прикрий спомин (Коб, III, 1956, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 223.