НАТІ́ШИТИ, шу, шиш, док., перех., розм. Потішити багато, досхочу. — Осе чоловік, так чоловік! — хвалилась вона. — З ним і побалакаєш як слід, і натішить він тебе своєю розмовою (Мирний, IV, 1955, 361); Напоїло [літо] школярів сонцем, натішило водою в піонерських та трудових таборах (Знання.., 9, 1965, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 214.