НАТЩЕ́СЕРЦЕ, присл., розм. Те саме, що на́тще́. — Не диво було б, якби я впилася, а то, їй-богу, кумо, тільки трохи натщесерце покуштувала (Н.-Лев., III, 1956, 265); — Напередодні нам веліли приходити до школи рано і натщесерце (Минко, Моя Минківка, 1962, 88).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 221.