НАТХНЕ́ННЯ, я, с. Стан людини, що характеризується піднесенням її творчих сил, активізацією всіх психічних процесів. Романик знову ковтнув води, ніби цілющого трунку, від якого на нього повинно зійти натхнення (Вільде, Сестри.., 1958, 465); На співбесідника дивилися глибокі, карі, допитливі очі, сповнені внутрішнього вогню й натхнення (Десн., Десну.., 1949, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 221.