НАТХНЕ́ННИЙ, а, е. Сповнений, пройнятий натхненням; пристрасний. Серед тих чорних хмар [проповіді], як білий невинний голуб, здіймалась у височінь огрядна постать натхненного проповідника (Коцюб., І, 1955, 324); Колгоспний лад підняв трудове селянство до небаченої натхненної творчості (Літ. газ., 10.XII 1953, 1); // Сповнений благородства, душевної краси. Обличчя дівчини стало таким же променистим і натхненним, як і в хвилини змагання (Собко, Шлях.., 1948, 9); * Образно. Звелася Полтава велична, натхненна, Шумує над морем ланів (Нагн., Вибр., 1950, 220).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 220.