НАТУРА́ЛЬНИЙ, а, е.

1. заст. Природознавчий. — Я дуже люблю натуральну історію, — говорила Катерина (Н.-Лев., І, 1956, 550); [Агафія:] Записався [син] на натуральні науки, на якусь фізику та хімію (Фр., IX, 1952, 365).

2. Природного походження; протилежне штучний. Тут єсть натуральна залізна шипуча вода, досить добра на смак, але я ще не дуже її п’ю, бо не знаю, як і скільки її пити (Л. Укр., V, 1956, 359); При ослабленні організму варто вживати натуральну каву по півчашки тричі на день (Наука.., 3, 1959, 33).

3. Який існує в дійсності; справжній. Річард ліпить з неї [індіанки] статую натуральної величини (Л. Укр., III, 1952, 44); Тиша навколо, така натуральна тиша! (Забашта, Квіт.., 1960, 25).

4. Непідроблений, звичайний, природний; протилежне роблений, надуманий. В голосі Дарчиному забриніла вже натуральна цікавість (Л. Укр., III, 1952, 642); Панч добре відчуває і вміє передати ритмомелодику розмовної мови. Діалоги у нього живі, репліки персонажів натуральні, немовби підслухані у народі (Рад. літ-во, 1, 1963, 20); // Невдаваний, щирий (про риси характеру). Професор був натуральний з людьми, і саме такої натуральності чекав і до себе (Смолич, Світанок.., 1953, 455).

5. Який виражається натурою (у 4 знач.). На основі зростання колгоспного виробництва значно збільшилися грошові і натуральні доходи колгоспників (Рад. Укр., 11. II 1955, 1).

∆ Натура́льна шко́ла — первісна назва реалістичного напряму російської літератури 30-40-х рр. XIX ст. В ілюстраціях Шевченка.. виявились спільні риси з творами художників натуральної школи (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 41); Натура́льне господа́рство — господарство, яке виробляє продукти для власного споживання, а не для обміну на ринку. Господарство у феодальних вотчинах залишалося натуральним (Іст. СРСР, І, 1956, 118); Щоб підтримати своє натуральне господарство, батько ще наймався в підводчики та смолярував (Довж., І, 1958, 11); Натура́льний пода́ток — податок, що сплачується натурою (у 4 знач.). Селянин вправі, після виконання натурального податку, вільно вимінювати остачу свого хліба (Ленін, 32, 1951, 453).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 219.