НАТУ́РА, и, ж.
1. тільки одн., заст. Природа. Вдарив страшний грім.. Наставало одно з тих явищ натури, перед котрими в Індії леви та тигри стають смирніші од ягнят (Н.-Лев., II, 1956, 390); Ти грації сама ще додала До чарів, що дала тобі натура (Сам., І, 1958, 101).
2. Те, що реально існує; дійсність. Користуючись топографічним планом, проект інженерної споруди переносять у натуру (Інж. геод., 1959, 71).
◊ У (в) нату́рі — у справжньому вигляді, в дійсності. Мама дивиться на хмарку, віддзеркалену в застиглій поверхні води, потім скидає очима вгору і дивиться на хмарку в натурі (Смолич, II, 1958, 12).
3. Сукупність психічних особливостей, з яких складається особистість людини і які проявляються в її діях, поведінці; вдача, характер. У нього натура, як у тура (Номис, 1864, № 13328); Що ж з нею вже зробиш, коли вона таку натуру має! (Л. Укр., V, 1956, 136); Від натури все. Яка в кого натура, така й совість (Тют., Вир, 1960, 82); Овеча натура; Вовча натура; Груба натура; Весела натура; Звіряча натура; Вразлива натура; Глибока натура; Широка натура.
4. тільки одн. Товари, продукти і т. ін. як платіжний засіб замість грошей. Податки [князеві] в великій мірі платили тухольці натурою (Фр., VI, 1951, 37); Колгоспники почали одержувати на трудодні набагато більше натурою і грішми (Наука.., 9, 1957, 2).
5. Живі істоти, предмети і явища як безпосередній об’єкт зображення. Я ніколи не забуду однієї своєї поїздки для вибору натури до кінофільму "Щорс" (Довж., III, 1960, 288); За допомогою Сошенка він [Т. Шевченко] вивчав анатомію, перемальовував з натури класичні гіпсові фігури (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 21); // Людина, яка позує перед художником. — Де ви взяли натуру? — питає жінка. — Це моя дочка! — відповідає художник (Донч., VI, 1957, 627).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 218.