НАТРУ́ДЖЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. натруди́ти. Натруджене болістю серце забажало спочинку (Мирний, IV, 1955, 298); * Образно. Місто спало, натруджене буденними справами (Чаб., Балкан. весна, 1960, 246); // у знач. прикм. Любо впасти на зелену тінь Натрудженим і наболілим тілом (Рильський, І,1956, 62); * Образно. Навколо майже воднораз заскрипіло натруджене дерево саней (Стельмах, Хліб.., 1959, 35).

2. у знач. прикм. Який багато потрудився. Семен помолився до неба, загорнувсь у свиту і заснув твердим сном натрудженого робітника (Коцюб., І, 1955, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 217.