НАТОРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм.
1. Насмикати яку-небудь кількість ниток з чогось.
2. перен. Наговорити багато чого-небудь нерозумного, безглуздого. [Горпина:] Тебе тілько послухай, то ти такого наторочиш, що й за день не переслухаєш (Кроп., І, 1958, 149); — Розкажіть же, що там вам наторочили? — допитувалась Ликера (Добр., Ол. солдатики, 1961, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 216.