НАТО́ВЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до натовкти́ 1, 2. Кисет натовчений махоркою; // нато́вчено, безос. присудк. сл. * Образно. — Дурний ти, мов колода, а не журишся. Гадаєш, розуму випитую? Не так багато його натовчено в тебе (Стельмах, І, 1962, 94).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 215.