НАТЕ́РПІ́ТИСЯ, те́рплю́ся, те́рпишся; мн. нате́рпля́ться; док., чого і без додатка, розм. Зазнати, перенести багато тяжкого, неприємного; настраждатися. — Прийду було її [панночку] вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся!.. (Вовчок, І, 1955, 109); Кожний з них [ткачів] якийсь прибитий, мов той старець, що вже натерпівся без краю (Л. Укр., IV, 1954, 211); Хто боровся, горів і натерпівся горя, Той по праву достаток і щастя укосить (Мал., Любов, 1946, 17); Натерпівся старий у синовій хаті, тож йому хочеться душу перед молодими одвести (Горд., II, 1959, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 211.