НА́СЬКИЙ, а, е, займ. присв., розм. Те саме, що наш. По наському звичаю треба пить горілку до чаю (Номис, 1864, № 11540); Юдун ляп себе по другій кишені та й вийняв ковбасу та тільки не наську, а німецьку (Кв.-Осн., II, 1956, 234); — Бачимо, на шевському стільчику стоїть собі чоловік, з наських, видать, агітатором назвали його (Стельмах, І, 1962, 361).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 210.