НАСУ́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., НАСУ́ПИТИСЯ, плюся, пишся; мн. насу́пляться; док.
1. Ставати похмурим, незадоволеним, надутим. Теофіл нічого не каже, тільки ще гірше насуплюється (Л. Укр., II, 1951, 396); Хлопець зразу ж насуплюється, і губи його недобре здригаються (Стельмах, І, 1962, 252); Женя надула губки й пестливо насупилась (Вас., І, 1959, 194); Дід насупився, простягнув Орисі свою останню цукерку і погладив по голові (Ів., Таємниця, 1959, 79).
2. Зсуватися (про брови), морщитися (про лоб) при вираженні незадоволення, гніву і т. ін. Густі брови Яцуби мимоволі насуплюються, а погляд стає тягучим, важким (Гончар, Тронка, 1963, 136); Глянув я, а пан становий все червоніє та червоніє на виду, брови насупились, очі вирячились (Мирний, IV, 1955, 374); — Настане розплата, панове, тепер… — І в князя насупилось чоло (Стар., Поет. тв., 1958, 213).
3. перен. Робитися хмурним, темним. Сірий день поволеньки насуплювався, заволікуючи [заволікаючи] ..темні бурти і житла в вечірній сутінок (Досв., Вибр., 1959, 323); Насупилось грізнеє море, Бурун за буруном іде (Дн. Чайка, Тв., 1960, 272); Увечері небо затяглося хмарами, насупилось (Баш, Вибр., 1948, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 209.