НАСУВА́ТИСЯ а́юся, а́єшся і НАСО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАСУ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.
1. Рухаючись, наближатися. З темряви насувались примари все нові й нові (Вас., І, 1959, 310); Просто з поля насувались машини з громіздкими понтонами (Гончар, III, 1959, 407); Чорні хмари насувались, слали тіні навкруги (Олесь, Вибр., 1958, 223); // на що. Рухаючись, заступати, закривати собою що-небудь. Грозова хмара насувалась на світ (Чорн., Красиві люди, 1961, 13); // розм. Наближаючись упритул, різко напирати, навалюватися на кого-, що-небудь. Він все дужче й дужче підвищував голос, і сам, немов хмара, насувався всім тілом на Сидорчука (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 87); // перен. Щільно оточувати, прилягати до чого-небудь. Біле все, як папір — біла земля, білі сади насуваються звідусіль (Вас., І, 1959, 230); Темні гори, увінчані густим лісом, насувались на село могутнім громаддям (Донч., IV, 1957, 172).
2. Рухатися вперед. З шляху, де насувався Косінський, прибігало кілька поселян (Ле, Наливайко, 1957, 49); Хмарою з моря насуваються [вороги], лізуть у степ, як сарана (Гончар, Таврія.., 1957, 312).
3. перен. Надходити, наближатися в часі. Весна насувалась з поспішною похапливістю (Досв., Вибр., 1959, 382); Смерть насувалася грізно й невблаганно (Кучер, Голод, 1961, 307); Вечір насувався над землею (Коцюб., І, 1955, 69).
4. на що. Зсовуючись, спускаючись нижче, закривати собою що-небудь. Брови йому то насувалися на очі, то вибиралися високо на лоб (Шовк., Людина.., 1962, 353); Підборіддя її дуже виткнулося вперед, і ніс насунувся на самі губи (Мирний, III, 1954, 305); Велика батьківська шапка насунулась йому аж на ніс і заважала бачити (Довж., І, 1958, 391).
5. перен., діал. Виникати, з’являтися, охоплювати (про думки, мрії і т. ін.). Задивлюся на чудову далину, й якісь мрії насуваються одна за другою (Коцюб., І, 1955, 466); Коли зближався [Лукин] до свого села, то стали насуватися знову чимраз більше сумні думки (Кобр., Вибр., 1954, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 208.