НАСТІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який здійснюється з наполегливістю, завзяттям; сповнений наполегливістю, завзяттям. Максим прожив у Чернігові тиждень і, незважаючи на настійні умовляння матері побути ще, став збиратися в дорогу (Рибак, Час.., 1960, 138); Я вважав, що найкращий спосіб виправлення вад — це настійний показ позитивного прикладу (Довж., III, 1960, 208).

2. Дуже потрібний; невідкладний. Широке впровадження громадських начал у діяльності культурно-освітніх закладів є настійною вимогою самого життя (Ком. Укр., 5, 1962, 53); Є настійна потреба в написанні великих монографій (Мовозн., XVII, 1962, ЗО).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 201.