НА́СТРІЙ, рою, ч.

1. Внутрішній, душевний стан. О. Василь.. дивувався цій раптовій зміні в настрої вчительки, хоч ця зміна була йому приємна (Коцюб., І, 1955, 317); Настрій у нього був чудовий (Тулуб, В степу.., 1964, 246); * Образно. Гори щохвилини міняли свій настрій: коли сміялась царинка, хмурився ліс (Коцюб., II, 1955, 308).

2. Напрям думок, інтересів, почуттів і т. ін.; настроєність. Рідкодуб намагався в окремих вигуках вловити настрій зборів (Кир., Вибр., 1960, 254); По настрою в залі він уже бачив, що затримувати увагу зборів на пропозиції Кузіна нема рації, — провалять (Головко, II, 1957, 545).

3. Охота, бажання робити що-небудь, займатися чимсь. Моя урядова праця забирає у мене весь час, та ще здоров’я не служить, настрою нема (Коцюб., III, 1956, 256); Сиділа над нею [повістю] до 4-ї, а то й до 5-ї години ночі, — бо вдень нема часу і настрою (Л. Укр., V, 1956, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 204.