НАСТРО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАСТРОМИ́ТИ, ромлю́, ро́миш; мн. настро́млять; док., перех.
1. Проткнувши, насаджувати на що-небудь.— Вареники! Вареники з сиром, з м’ясом і сливами! — вигукували вони [продавці], спритно настромлюючи десяток вареників на довгий шпичак (Тулуб, Людолови, II, 1957, 134); Зрізані кошики [соняшника].. настромлюють на стебло по одному навскоси насінням догори (Ол. та ефір. культ., 1956, 65); Довкола багаття сиділи гвардійці. Настромивши на шпички шматки червоної конини, смажили (Кочура, Зол. грамота, 1960, 392).
2. розм. Те саме, що наклада́ти. — Адже ж се ти [Селезень] у короля корону вкрав і собі на голову настромив! (Фр., IV, 1950, 81); Він взяв до рук кашкета і поважно настромив його на маленьку голову з школярським їжачком (Збан., Мор. чайка, 1959, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 205.