НАСТРА́ХАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до настраха́ти. Прийшов [Федір] забрати чемодан, але, побачивши крізь затемнене вікно смужку світла, круто повернув і пішов у принишкле, настрахане і осліплене війною місто (Мушк., Серце.., 1962, 15); // у знач. прикм. Сам не свій, настраханий, пішов Микоша додому (Полт., Повість.., 1960, 384); Буквально з полум’я горілих хат гвардійці вихоплювали настраханих, скалічених і обгорілих дітей (Ле, Мої листи, 1945, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 204.