НА́СТОРЧ, присл.
1. У вертикальному положенні; сторч, сторчма. Перед самим проходом стояв насторч величезний кам’яний стовп (Фр., VІ, 1951, 29); Стоять вози — насторч ярма, а межи возами під явором палає багаття (Коцюб., І, 1955, 183).
2. перен., розм. Всупереч, наперекір кому-, чому-небудь. — Вона така добра вдалася, що ніколи й слова насторч не скаже! (Мирний, II, 1954, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 203.