НАСТОРО́ЖЕНІСТЬ, ності, ж. Стан за знач. насторо́жений. Віктор настороживсь. Але, щоб приховати від Людмили свою настороженість, продовжує мовби ще з більшим апетитом їсти (Головко, І, 1957, 459); В очах Сажнєва промайнула зацікавленість і настороженість (Ткач, Крута хвиля, 1954, 266).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 202.