НАСТОРО́ЖЕНИЙ, а, е. Напружено-уважний, тривожний, зосереджений у чеканні чого-небудь. Бійці, притихлі й насторожені, гостро стежили за кожним рухом Сагайди (Гончар, III, 1959, 142); Насторожений, весь внутрішньо мобілізований, вступив Аркадій у стіни хати безбожника (Вільде, Сестри.., 1958, 37); * Образно. Туляться до землі насторожені хати (Коз., Вибр., 1947, 6); // Який виражає напружено-уважний, тривожний, зосереджений стан. Антон стрельнув настороженим оком на Катерину (Чорн., Визвол. земля, 1959, 150); Марії сподобалось її обличчя, м’яка жіночність голосу, ясний, хоч і дещо насторожений, погляд (Руд., Остання шабля, 1959, 320); В них [поглядах] було стільки тепла, і тихого смутку, і настороженого чекання, і ще чогось невимовного, що примиряло їхні серця (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 202.