НАСТО́ЙКА, и, ж.

1. Горілка або спирт, настояний на ягодах, плодах, травах. [Сотник:] Наготуй нам снідання, та щоб більш було настойок, запіканок, наливок (Стор., І, 1957, 291); Писар вийняв з шаховки під мисником пляшку настойки і поставив на столі (Н.-Лев., IV, 1956, 136).

2. Те саме, що насті́й 1. Настойка з полиневого цвіту виганяє з тіла будь-яку лихоманку (Ю. Янов., І, 1958, 104); Для лікування хворих телят у господарстві застосовували.. настойку опію (Соц. твар., 1, 1956, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 202.