НАСТОГИ́ДНУТИ, ну, неш, док., розм. Те саме, що набри́днути. — Іди, — сказав той [дід], — хоч оленячого м’яса поїси, бо риба вже настогидла (Багмут, Щасл. день.., 1959, 173); // безос. — Якби тільки ото так зробити.., щоб наші недоліки та ото зостались при нас, а наші досягнення засвоїли всі колгоспи? Бо так настогидло жити у відсталому районі… (Ю. Янов., II, 1954, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 202.