НАСТОВБУ́РЧЕНИЙ, рідко НАСТОБУ́РЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до настовбу́рчити, настобу́рчити. Такий він маленький і бідолашний,.. з настовбурченими вперед вусами та миршавою борідкою (Головко, II, 1957, 346).

2. у знач. прикм. Піднятий вверх, поставлений сторч. Був [Васюта] парубок увесь білявий .. і з цілою копицею настобурченого русявого волосся на голові (Гр., II, 1963, 348); Дід увесь затрусився, голова й борода ходором заходили, а очі з-під настовбурчених брів, як вугілля, запалали (Мирний, IV, 1955, 257); Коли підріс [Федя], то зрозумів, що він не тільки рудий, але ще й дуже некрасивий з своїми смішними настовбурченими вухами (Ткач, Жди.., 1959, 42); // З піднятим вверх пір’ям, волоссям, шерстю і т. ін. Зробився [папуга] сердитий і сидів на жердці, настовбурчений і мовчазний (Сміл., Сашко, 1957, 125).

3. у знач прикм., перен. Збуджений неприємним хвилюванням; похмурий, незадоволений, насуплений. Стоїть [батько] настовбурчений, насупивши брови і міцно зціпивши зуби (Головко, II, 1957, 389); У вагоні.. головний інженер знайшов настовбурченого вагоновода Шевченка і заплакану кондукторку Катерину (Сенч., Опов., 1959, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 201.